Хризантеми

Закінчивши 1881 року Львівську учительську семінарію, Уляна Кравченко одержала призначення на роботу в містечко Бібрку на Львівщині. Тут вони пропрацювала до грудня 1884 року.

Про цей період свого життя Уляна Кравченко написала нариси "Спогади вчительки" ("Перший рік практики", "Із спогадів учительки". Писались "Спогади вчительки" для першого жіночого літературного альманаху "Перший вінок" , але надруковані в ньому не були . Як на мене, даремно . Хоча. можливо, тодішнім укладачкам видалось нецікавим друкувати нариси про буденні справи, і вони надали перевагу віршам Уляни Кравченко.

Про життя Уляни Кравченко у Бібрці можна прочитати у краєзнавчому дослідженні "Поетична надбібрянка"  на сайті Про Бібрку з любов'ю

На світі сонце, воля, радість, рух,
встають держави й гинуть, атвій дух
кружля при тім, котрому ти віддана,
в тісних границях хатки чи палати.
Твій світ - колиска малого диттяти,
твій рай -домівка твого мужа-пана.
Муж - твій закон; він милує й карає…
За чари розкоші на груди гарні
перлові шнури віша та янтарні,
з очей твоїх душа щоб не ясніла !
Ти сильна - духа сном, красою тіла.
Не думка в тілі тім, лиш серця страсть,
що умові проснутися не дасть.
Над скарбами й рабами - ти княгиня,
і в клітці золотій - сама рабиня !…

1886 р.,

За виданням "Уляна Кравченко. Вибрані твори", Державне видавництво  художньої літератури, К., 1958

Нарешті знайшлася людина, яка читала "Хризантеми" Уляни Кравченко. Читачкою виявилась Віра Агеєва, авторка дослідження "Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму".

далі - довгенька цитата з Агеєвої.

"Автобіографічна  повість Уляни Кравченко "Хризантеми" написана, здогадно, впродовж  1930-1938 років. Деяка перечуленість стилю, захоплення ірраціональною сиволікою, неоромантичне вивищення зосередженої на духовних, мистецьких осягах героїні, яка витворює довколо себе культ краси, музики, поезії, відмежовуючись від соціуму з його буденними клопотами й інтересами, - все це зближує "Хризантеми" з прозою Ольги Кобилянської. Пошукувана "femina nova" Уляни Кравченко - характер більш ідеалістичний, ніж у Кобринської, котрій найперш ідеться про рівність у суспільних стосунках.(...)

Доля героїні "Хризантем" - це, швидше, доля нешеренгової жінки, " сильної індивідуалістки", якій де в чому тим складніше виробити собі ідеали й принципи. Вона шукає зразків: " У стародавні часи було якось інакше. Жінка мала більше значення. Подекуди був матріярхат. Історія знає про амазонок, між ними була славна Пантеля. Поетеса, гарна Аспазія, творить неначе перший письменницький салон, у якому бувають Перикл, Софокл, Фідій (...)І знову прірва. Середньовіччя поневолює жінку, кривдить її, бачить у ній нездібність, розумову нижчість. Обрії вужчають... Аж ось з"являється героїня Жанна д'Арк, оця перша справжня націоналістка. Дочка Франції, терпіла для неї, щаслива ! Чому між цими жінками й пізнішими знову велика прірва ? Чи нема ні мудрих, ні здібних до боротьби ? Так не може бути! Реакція нищить поступ... Треба боротись за свою індивідуальність (...) Бачу нову жінку, "femina nova", що завершить цю зміну."

Знайшла свою стару статтю про Уляну Кравченко. Писалась вона для жіночого вісника, який так і не вийшов. Чого добру пропадати? Нехай люди читають.
"Все це, звичайно, невідоме сучасним читачам: твори Уляни Кравченко майже не видавались в Радянському Союзі (виняток - "Вибрані твори" 1958 року) і майже не видаються в сучасній Україні (дві маленькі збірки). Годі шукати інформацію про письменницю на сайтах в Інтернеті.
Сучасні гендерні студії , зосереджені на постатях Ольги Кобилянської чи Лесі Українки,  оминають  Уляну Кравченко. І шкода мені, що такій небуденній жінці судилося забуття, шкода, що українські стежки фемінізму залишаються досі польовими стежками, тоді як хочеться крокувати сучасними європейськими вулицями з іменами на табличках."