Я тужила за поважними студіями

Прикро, мріючи про кар»єру артистки, наштовхнутись на заборону родичів, власне рідного дядька, який вважався главою родини.

«її дивні фантазії про правничі студії у Швайцарії або музичні у Відні цілком недоречні…Єдиний, останній для неї вихід — це вчительська семінарія» — вирішив дядько.

Юлія намагається примиритись з неминучим, відмовитись від своїх мрій.

«Дядько формаліст. Безапеляційно рішає про долю одиниці, коли вважає, що це корисне. Розумію: треба привикати до думки про семінарію, не бажати зірки з неба! правничі студії не для дівчини, артистки сходять на злу дорогу, а коли б я мала б бути лише учителькою музики, то краще вже стати народною вчителькою. Так каже дядько.»

Для родини навіть її навчання у вчительській семінарії — вже виклик, вже нечуване зухвальство! А дівчина пам»ятала паперовий «сніг уліті», і знала, що неможливе — можливо. Просто треба докласти трохи труду і фантазії, тоді сніжинки падатимуть над літнім квітником. І буде зовсім нехолодно.

Я знову і знову згадую той паперовий сніг, і думаю собі, що  можна нарвати сніжинок з паперу, але чи буде це справжнім снігом? Ерзац. Чи варто людині,  якщо немає справжнього, задовольнятись імітацією? Навіщо було йти у вчительки, коли хотіла — в артистки?

Але — пішла у вчительки. Так і йшло далі її життя.  Заміжжя — без кохання, робота — яка трапилась,  творчість — на фоні «Шмуль прийшов по гроші». У Лесі Українки теж виникали ситуації  «Шмуль прийшов по гроші», але мала вона коханого чоловіка і родичів-однодумців.  Могла заробляти власною творчістю і жила в країні, вільнішій для жінок. У Марії Башкирцевої взагалі не виникало питання «Шмуля і грошей», бо вона жила в достатку від самого народження.

Зате  останні дві мисткині померли молодими. А Уляна Кравченко дожила майже  до 90-років. Померла в своїй постелі, що було рідкістю для українських письменників у середині двадцятого сторіччя. І видається мені, не таким вже й поганим рішенням було вибрати паперовий сніг, якщо немає справжнього.

 

Іронія полягає у тому…

Історик Ярослав Грицак у статті «Що нам робити зі своєю власною історією?» наводить кілька фактів з останніх років життя Уляни Кравченко.

У червні 1940 р. син відомого українського поета Івана Франка, депутат Верховної Ради Української РСР Петро Франко написав листа до обласного Відділу забезпечення. У цьому листі він просив місцеву совєцьку владу допомогти престарілій українській письменниці Уляні Кравченко, „що завжди була щирою приятелькою Івана Франка та цілої нашої сім’ї”. Через два з половиною роки, у грудні 1942 р. лист такого ж змісту був написаний від Літературно-Мистецького Клюбу, котрий діяв під час німецької окупації. Лист підтверджував, що найстаріша українська письменниця зламала ногу і прикована до ліжка. Автор листа просив надати допомогу дочці письменниці, котра є при ній секретаркою. Після закінчення війни, ще через три роки, справу хворої письменниці порушило Towarzystwo Przyjaciol Zolnierza Polskiego у Перемишлі у листі до влади відновленої Польщі. У ньому підтверджувалося, що під час німецької окупації Уляна Кравченко залишалася польською патріоткою. І що вона тим більше потребує допомоги, бо її син, Єжи Немєнтовський, загинув у 1919 р. героїчною смертю „w walce z banda ukrainska».

Іронія полягає у тому, що усі ці 6 років, коли писалися три листи до трьох різних влад, Уляна Кравченко безвиїзно проживала у Перемишлі і більшість часу була прикована до ліжка. У її поведінці не було нічого такого, що могло б давати підстави говорити про її особливу совєцьку, німецьку чи польську лояльність.

http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/krstil-111/krstil-1lyst.htm

Дрібниці

Чудовий вечір. Літо. Жар стихав.
Я при вікні відчиненому сіла,
Хазайські діла нині всі скінчила.
І муж пішов і ждати не казав.

Багату землю сумерк обнімав.
Десь обжинкова пісня ще дзвеніла,
І липа запах медовий ширила –
І дух в тих чарах млів і поринав.

І в серці знов збудились поривання.
Заворушилися важкі питання,
Почулись творчі болі і розкоші…

« А де ви, пані? Шмуль прийшов по гроші!»
Служанка кличе. Мов орел орлиці,
Так убивають думи ті дрібниці.

Уляна  Кравченко

 

Скарби старих скринь. Ще один уривок з «Хризантем»

"На нашому горищі великі старі скрині та всякі коробки, а в них справжні скарби… Тільки, як у казці з «Тисячі й одної ночі», сказати магічне закляття «Сезам, відчинись!» — а можна знайти все, що потрібно до бальової туалети. Матусі тепер байдуже дивитись на ці дорогоцінні речі – і я теж не все та й не усім користуюся. А є там сукні з мори, оксамиту, з лями – ще бабуні й матусі, а також тітка Ліна й тітка Неля поприсилали для мене свої колишні туалети. Чорних шовкових суконь є аж шість, багато білих тюльових, муслінових і тарлятанових. Між іншим, є сукня картата, шкотська, обкинена червоним шовком, попеляста «принцеса» з блакитними кокардами, пенюари – це все на горищі для моєї диспозиції. А я не знаю, що з ними робити. Є ще і шнурівки, стальки, обручі з кринолін та тюрнюр, що я вважаю за зовсім зайві речі. 

Вибираю тільки дещо з білих матерій, комбіную. Щодня скомбіную щось свіже для себе, біле. Люблю контрасти барв… різко відділюються одна від одної біла та чорна барви. Рішуче знаю, чого хочу…Скільки змін, комбінацій!…Найчастіша моя туалета:муслінова суконка, ідеально біла, без вирізу, широкі грецькі рукави; чорна суконка з легкого матового шовку та оригінально змодифіковане фішу (морщене мереживо під шию) Марії Антуанети; сукня крою «принцеси»… Хочу в одягу мати почуття власного стилю, свободи…


Тріюмф двох класичних кольорів, скомбінованих один з одним – білого й чорного. Чорна сукня, на раменах жмуток білих хризантем. Велична цілість: чорний шовк і біле мереживо. Біла міка (грубша матерія) і по три чорні оксамитки, нашиті на краю. Біла батистова суконка, прибрана на біле ручним гафтом – і чорне шовкове болерко (корсетка без рукавів). Джетова (кораликова) чорна матерія і білий тюль… Сполука білого кольору з чорним, без уваги на моду, все гарна. А мої біло-чорні комбінації немало напсували крови тутешнім старшим паннам і паням. Саме ці жінки в бальзаковому віці говорили: «Ця дитина своїми біло-чорними сукнями а загадковою мовчазливістю забирає нам хлопців».


Тоді поки що моя творчість проявлялась таким способом. Я тужила за поважними студіями. Оці танці, бали, комплекти, пікніки, що відбувалися в суміжній залі – все це спричиняло шалену тугу-розпуку – та про це я нікому не говорила.
Творити! Все одно, що-небудь, але творити! людина хоче краси, а коли її нема, творить її з своєї туги. Наші твори – втілення нашої туги…

Творити ! Слова, як квіти, я люблю їх! Укладати букети з польових квітів, співати симфонію білих сніжинок. Але, коли через гамір, що доходить із зали танців, важко про щось думати, щось писати, чи компонувати, імпровізувати музичні образи, то ростуть з-під голки квіти та колосся…"

Уляна Кравченко, "Хризантеми" 

Як все починалось…

Описувались незрозумілі мені події, а писалось натяками, що було для дівчинки з Поділля ще незрозуміліше. Втямила я в цій повісті лише любовну історію, і на ній зосередилась. Хлопець і дівчина ( вона була десь близка до націоналістичних кіл, а він — до комуністичних, а може й навпаки) зустрічались, розмовляли, мабуть, в кінці твору їхні шляхи мали розійтись назавжди, бо ж соціалістичний реалізм… А дівчина, між іншим, досліджувала історію українською літератури і цитувала Климентину Попович, а ще — Уляну Кравченко. Вона, дівчина ця, може й дисертацію писала, але мене вразили ці два імені, а ще те, що для всіх інших в повісті не становили ці імена ніякої загадки . Клементина Попович, Уляна Кравченко — та їх всі знали! Всі, крім мене. 

 

Звичайно, згадувалось про Уляну Кравченко , як і зараз, поряд з іменем Франка. Вона писала Франкові! Просто Троцький з Каутським, чи як там їх звали. Начебто Франко народився генієм, і вже як жінка йому листа написала, то нічого більшого  в житті своєму зробити не може. Геній їй відповів, і це вже подвиг. Все інше значення немає.

Мене досі це дратує. В житті я  випадково, а може, пам"ятаючи ту повість, десь і свідомо, намагалась знайти інформацію про Уляну Кравченко, і щоразу мене бісила оця  недопитливість дослідників. Листи до Франка, спогади про Франка — невже нічого іншого в житті людини не було ? Нікому не кортіло дізнатись більше?

Потрапляли до мене кілька видань її творів. Укладачі і упорядники, наче навмисне, вибирали слабкі тексти, цікаві для фахівців. А Юлія Шнайдер (Уляна Краченко) була жінкою з роману, воїном з партії Кастанеди, жінкою, захопленою містикою, літературою, музикою. Врешті, вона була жінкою, здатною здивувати провінційне містечко своєю поведінкою.

Вона вдягала найкращі сукні з модного салону і гуляла в них по своєму городі! 

Я просто нетямлюся, коли про це думаю. Уявіть собі, містечко невелике, вечір, всі  панночки йдуть десь на баль, з кавалерами кокетувати. Одягають найкращі сукні, а що грошей в них небагато, то ті сукні перешивають, перефарбовують, аби бути щоразу в іншому. А Марта ( праобраз Уляни Кравченко в автобіографічних "Хризантемах") отримує посилку зі Львова, з модного салону своєї родички. Найвишуканіші сукні! Вона одягає одну з цих небачених у провінції суконь, і , замість балу, гуляє по своєму городі.  А що? Одягаємось для себе, правда ж?

Я не хотіла бути людиною, тільки квітом 

 Квіти не знають нічого про смерть. Хто сказав мені перший раз про смерть? Хто дав мені тугу?
Тільки раз стояла душа на порозі двох світів , коли піднялася з кругів дрібних людських забаганок…
В найранішій молодості найбільше переповнював моє серце трагізм нетривкости, переминання всього. Не зараз погодилась я з дисципліною буття, закон, якого людина ніяк не в силі змінити.

Уляна Кравченко, "Хризантеми"

Паперовий сніг. Перша історія з автобіографічної повісті Уляни Кравченко «Хризантеми»

     Приїде золота карета з запряженими метеликами – і ми туди поїдемо. Феї будуть танцювати. У маках буде горіти світло. Карлики нанесуть овочів, золотих помаранч і бананів, солодких бананів…
— Але ти мусиш мене любити, що це все сталося ! Правда, що ти мене любиш?
      Мені не подобалося це говорення про любов і все про любов. Ті старші панове постійно говорять про любов, кожен хоче, щоб його любити…А я кохаю тільки матусю і, звичайно, батечка…І казок його не хочу і з ним не поїду туди, де ростуть золоті дерева і солодкі банани…
       Раз уліті, щоб мене зацікавити, сказав :»Завтра буде сніг».
Я щось міркувала, що старші не додержують обіцянок, що дітям не говорять правди. Одначе, на другий день ранком, як я подивилась у вікно, падали білі сніжинки… Той пан мав багато труду, щоб сипати з даху паперові зірочки.   Мені справді видалося, що падає сніг…
        Він знав, що я люблю, коли містечко покрите снігами. Білі доми, білі дахи, білі дерева… Гарно воно, коли на блискучий сніг падає заграва заходу… А вже снігом покриті кущі виглядають, наче фантастичні квіти з Андерсена.
        Коли паперові шматочки падали рясно, наче снігові зірочки, він тішився і питав: «Правда, що ти мене любиш ?»
        Я не сказала «люблю». Нічого не хотіла йому сказати. Я любила свою матусю більше, ніж фею з казки, ніж ці білі сніги. Мені здавалось, що мою матусю кожний любить, а, може, й він матусю любить. Моя матуся молода, а його — старенька, сива.
……

     Пан, що питав мене «Правда, ти мене любиш?» — не приходив. Мені нічого не казали, але я зачула – хоча тоді мало що зрозуміла – що він, пан Франек, застрілився…
     Смерть… Самозгуба… Лишив свою маму, сиву-сиву й одиноку. Щось дуже нестерпуче приневолило його до самозгуби. Лишив своє гарно уладжене мешкання, де все було золоте – як у казці…
     Ніколи про цю подію я з батьками не говорила, і о. Грабовинський не вмів вияснити тої самозгуби: чи причиною самозгуби був якийсь американський дуель, чи фінансова криза, спричинена казковою обстановкою, чи туга і те – без відповіді безнадійне запитання: «Чи ти мене любиш ?»

Була весна і Великоднє Свято

18 квітня народилась Юлія Шнайдер, згодом відома як письменниця Уляна Кравченко.

Я люблю їїї багато років, самовіддано і палко. Гризе мене думка,  що так мало  люди знають про її творчість. І от додаю до своїх блогів ще один, щоб всупереч всім шкільним програмам писати про неї,  викладати уривки з її творів, давати посилання на інші сайти про її творчість.

Була така жінка в Україні. Небуденна жінка.