Іронія полягає у тому…

Історик Ярослав Грицак у статті «Що нам робити зі своєю власною історією?» наводить кілька фактів з останніх років життя Уляни Кравченко.

У червні 1940 р. син відомого українського поета Івана Франка, депутат Верховної Ради Української РСР Петро Франко написав листа до обласного Відділу забезпечення. У цьому листі він просив місцеву совєцьку владу допомогти престарілій українській письменниці Уляні Кравченко, „що завжди була щирою приятелькою Івана Франка та цілої нашої сім’ї”. Через два з половиною роки, у грудні 1942 р. лист такого ж змісту був написаний від Літературно-Мистецького Клюбу, котрий діяв під час німецької окупації. Лист підтверджував, що найстаріша українська письменниця зламала ногу і прикована до ліжка. Автор листа просив надати допомогу дочці письменниці, котра є при ній секретаркою. Після закінчення війни, ще через три роки, справу хворої письменниці порушило Towarzystwo Przyjaciol Zolnierza Polskiego у Перемишлі у листі до влади відновленої Польщі. У ньому підтверджувалося, що під час німецької окупації Уляна Кравченко залишалася польською патріоткою. І що вона тим більше потребує допомоги, бо її син, Єжи Немєнтовський, загинув у 1919 р. героїчною смертю „w walce z banda ukrainska».

Іронія полягає у тому, що усі ці 6 років, коли писалися три листи до трьох різних влад, Уляна Кравченко безвиїзно проживала у Перемишлі і більшість часу була прикована до ліжка. У її поведінці не було нічого такого, що могло б давати підстави говорити про її особливу совєцьку, німецьку чи польську лояльність.

http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/krstil-111/krstil-1lyst.htm

Іронія полягає у тому…: 3 комментария

  1. Дійсно іронічно. Найіронічніше те, що замість того, щоб мовчки допомогти, люди один одному листи писали.

  2. Думаю, в ті часи ( війна) не було багато можливостей для допомоги, от вони і клопотались про щось на зразок пенсії. Та дивно, що одна людина здавалась трьом різним владам настільки «своєю»…

Обсуждение закрыто.