Скарби старих скринь. Ще один уривок з «Хризантем»

"На нашому горищі великі старі скрині та всякі коробки, а в них справжні скарби… Тільки, як у казці з «Тисячі й одної ночі», сказати магічне закляття «Сезам, відчинись!» — а можна знайти все, що потрібно до бальової туалети. Матусі тепер байдуже дивитись на ці дорогоцінні речі – і я теж не все та й не усім користуюся. А є там сукні з мори, оксамиту, з лями – ще бабуні й матусі, а також тітка Ліна й тітка Неля поприсилали для мене свої колишні туалети. Чорних шовкових суконь є аж шість, багато білих тюльових, муслінових і тарлятанових. Між іншим, є сукня картата, шкотська, обкинена червоним шовком, попеляста «принцеса» з блакитними кокардами, пенюари – це все на горищі для моєї диспозиції. А я не знаю, що з ними робити. Є ще і шнурівки, стальки, обручі з кринолін та тюрнюр, що я вважаю за зовсім зайві речі. 

Вибираю тільки дещо з білих матерій, комбіную. Щодня скомбіную щось свіже для себе, біле. Люблю контрасти барв… різко відділюються одна від одної біла та чорна барви. Рішуче знаю, чого хочу…Скільки змін, комбінацій!…Найчастіша моя туалета:муслінова суконка, ідеально біла, без вирізу, широкі грецькі рукави; чорна суконка з легкого матового шовку та оригінально змодифіковане фішу (морщене мереживо під шию) Марії Антуанети; сукня крою «принцеси»… Хочу в одягу мати почуття власного стилю, свободи…


Тріюмф двох класичних кольорів, скомбінованих один з одним – білого й чорного. Чорна сукня, на раменах жмуток білих хризантем. Велична цілість: чорний шовк і біле мереживо. Біла міка (грубша матерія) і по три чорні оксамитки, нашиті на краю. Біла батистова суконка, прибрана на біле ручним гафтом – і чорне шовкове болерко (корсетка без рукавів). Джетова (кораликова) чорна матерія і білий тюль… Сполука білого кольору з чорним, без уваги на моду, все гарна. А мої біло-чорні комбінації немало напсували крови тутешнім старшим паннам і паням. Саме ці жінки в бальзаковому віці говорили: «Ця дитина своїми біло-чорними сукнями а загадковою мовчазливістю забирає нам хлопців».


Тоді поки що моя творчість проявлялась таким способом. Я тужила за поважними студіями. Оці танці, бали, комплекти, пікніки, що відбувалися в суміжній залі – все це спричиняло шалену тугу-розпуку – та про це я нікому не говорила.
Творити! Все одно, що-небудь, але творити! людина хоче краси, а коли її нема, творить її з своєї туги. Наші твори – втілення нашої туги…

Творити ! Слова, як квіти, я люблю їх! Укладати букети з польових квітів, співати симфонію білих сніжинок. Але, коли через гамір, що доходить із зали танців, важко про щось думати, щось писати, чи компонувати, імпровізувати музичні образи, то ростуть з-під голки квіти та колосся…"

Уляна Кравченко, "Хризантеми" 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*