Легенда про прокляття 

Людям властиво запитувати себе чи вищі сили, чому біда прийшла в їх долю? Хто в цьому винен?  Сама людина чи зовнішні обставини?

Людям властиво шукати родинні прокляття, аби зняти тягар провини з себе. Навіть, якщо ні в чому не винні.

Отож, «давно, ще в сімнадцятому століття, жила у Скільщині чарівна красуня, попівна Маруся. Камелія гір, як її називали, була холодна на залицяння юнаків. Багатство чорного волосся підкреслювало білість личка, холодну променисту білість камелії. У гордій усмішці показувалися блискучі білі зуби, а рисунок уст виявляв палку вдачу. Вона, шістнадцяти річна красуня, дратує своєю холодною красою грізного чужеплеменника-магната. Вона не кріпачка, щоб здалася на його волю, і маєтків його не хоче.

Хвалько, пан Лямберт, здобував досі, кого захотів… Заволоділа ним дика жага.Біле тіло, чорні очі красуні не дають йому спокою . Він не жаліє дукатів, щоб у старої знахарки Мокрини-відьми, що все відає, дістати тулуб лилика-кажана, що його вона закопала серед темної ночі в мурашнику. Коли мине визначений час і мурашки об»їдять тіло «миші-пиргача» (кажана), що тільки білий кістяк залишиться, треба його в темну північну годину добути. У таку темну північ треба кістю скелетом з того лилика накреслити  коло кругом сплячої дівчини, але треба знати «правдиве» слово закляття, яке йому її віддасть. Скільки тих кругів буде накреслено, то за стільки днів сонна дівчина сама прийде на визначене місце. Кінец-кінцем усе залежть від долі…

Гарна Маруся несвідомо, як сновида, пішла за село на перехрестя дороги, де ждав на неї пан Лямберт. Бистрі коні іржали. Вісьта, коні ! У терем! Що? Лякаєтесь тіней?

А чорна тінь зводить дуло рушниці-кріса, посилає смерть. Бабавх! Уже не заведеш у терем чорнявки Марусі! Легень Корнило, що її кохав, рятує її в сам час і відводить несвідому зачаровану дівчину до батьків. А на перехресті, поцілений із «фузіїї» Лямберт лежить, не рухнеться. З чорнго бору лунає крик нічної птахи. Ні одної зорі на листопадовому небі!…

Пропало! Куля таки зачепила печінку. Тут уже твоя остання година, пане Лямберте! Ніхто не спинить крови з рани! До терему — миля. З темного бору долітає зловіщий крик нічної птахи. Ні одної зорі над верхів»ям бору. Останні його слова — прокляття Марусі та її роду : «Щоб не знала щастя ні ти, ні твій суджений з тобою, ні твої нащадки до сьомого покоління…»

Красуня Марта з «Хризантем» була п»ятим поколінням проклятого роду. І їй, як і всім жінкам в цій родині, розказували легенду про прокляття.

«Над нашим родом тяжить накинене згори обмеження: фізична неволя, стоптання індивідуальності одиниці, відсунення свого «я» на дальший плян, праця для маси, хоч буйна уява, лет думок сягає висот.»

Як на мене, сама легенда трохи дивна. Жінку  прокляли за те, що хотіли захистити свою честь і право вибирати коханого ? До сьомого коліна? Наскільки тяжкість кари співрозмірна  «злочину»? Чому нащадки приймають абсурдне покарання , без будь-яких спроб звільнитись?

О, правду кажуть у  Голлівуді, віра в прокляття набагато сильніша за його силу!

 

P.S. Виділене чорним — цитати з повісті Уляни Кравченко «Хризантеми»