Хризантеми.Уривок

Шалений вихор-шум гуляє, женеться на роздоріжжі…

Подав мені —

цвіт білих хризантем…

Ті цвіти спізнені, сумні,

смерті сумна емблема…

Між нами стануть сили злі, ворожі,

разом ми не підем…

Чому ? Чому не рожі ?

Чому все біла хризантема ?

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

А доля знає, кому й що подати вчас….

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Хвилює лан пушистих хризантем,

а цвіти ті — сумна емблема….

Разом ми не підем…..

. . . . . . . . . . . . . . . . . .

Бренькіт розбитого вазона знов немило мене вражає, але товаришка Ріта й її наречений Мецгер зовсім не бентежаться. Він, що штовхнув незручно вазон, каже :» Мужчина й дівчина — це мусить закінчиться череп»ям !»

Та говорім про щось важніше. Вони не граються ілюзіями-прочуттями, не думають про серце, що може розбитися, зломитися.

Вона дивиться здивовано на черепки вазона, думає про шкоду:вазон вже ніколи цілий не буде. про серце не думає — тут нічого передбачувати, безвихідної ситуації нема. В майбутності нічого сумного не треба бачити…

Щасливі люди, оптимісти !

Про веприків і критичне мислення 

Що ж відрізняло Уляну Кравченко від сучасниць, тих дівчат, що її оточували. Можливо, здатність думати ? Критично аналізувати звичаї і поведінку людей ?

В підтвердження цього — черговий уривок з «Хризантем». Марта в гостях у своєї подруги Генрієти.

«Генрієта, замість щось мені сказати, просить мене до кухні, крає грубий шматок сала, топить на сковороді, дає на жир кілька ложок муки, засмажку не заливає водою, тільки рум’яну кладе на два тарільчики, просить їсти.

— Це моя «розкіш». Їж, прошу, будеш сильна, рум»яна, як я !

Вона не здогадується, які ті «шкварки» з припаленою мукою мені противні. Я сягнула по яблуко, по одну з золотих ренет, яких багато побачила в коші, та й кажу :
— Оце моя наймиліша їжа!

— Сьогодні я сама варю, бо служниця закриває в льоху бараболю на зиму. Поки печеня допечеться, наїмся шкварок. Ходім до льоху, мушу подивитись, чи добре зроблено.

Я ще ніколи не бачила так багато бараболі, більше ста кірців.
— Чому так багато?
— «О, шваби в коротких пантофлях танцюють і їдять багато картоплі»). Але ми, власне, годуємо веприків. Мама дбає про нас, маємо цілий рік сало, похребтину,вудженину…

Думаю та хочу зрозуміти, як можна годувати веприків бараболею, а себе – салом з веприків…
А Генрієта така пухка, рум»яна…