Про веприків і критичне мислення 

Що ж відрізняло Уляну Кравченко від сучасниць, тих дівчат, що її оточували. Можливо, здатність думати ? Критично аналізувати звичаї і поведінку людей ?

В підтвердження цього — черговий уривок з «Хризантем». Марта в гостях у своєї подруги Генрієти.

«Генрієта, замість щось мені сказати, просить мене до кухні, крає грубий шматок сала, топить на сковороді, дає на жир кілька ложок муки, засмажку не заливає водою, тільки рум’яну кладе на два тарільчики, просить їсти.

— Це моя «розкіш». Їж, прошу, будеш сильна, рум»яна, як я !

Вона не здогадується, які ті «шкварки» з припаленою мукою мені противні. Я сягнула по яблуко, по одну з золотих ренет, яких багато побачила в коші, та й кажу :
— Оце моя наймиліша їжа!

— Сьогодні я сама варю, бо служниця закриває в льоху бараболю на зиму. Поки печеня допечеться, наїмся шкварок. Ходім до льоху, мушу подивитись, чи добре зроблено.

Я ще ніколи не бачила так багато бараболі, більше ста кірців.
— Чому так багато?
— «О, шваби в коротких пантофлях танцюють і їдять багато картоплі»). Але ми, власне, годуємо веприків. Мама дбає про нас, маємо цілий рік сало, похребтину,вудженину…

Думаю та хочу зрозуміти, як можна годувати веприків бараболею, а себе – салом з веприків…
А Генрієта така пухка, рум»яна…

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*