На світі сонце, воля, радість, рух

На світі сонце, воля, радість, рух,
встають держави й гинуть, атвій дух
кружля при тім, котрому ти віддана,
в тісних границях хатки чи палати.
Твій світ — колиска малого диттяти,
твій рай -домівка твого мужа-пана.
Муж — твій закон; він милує й карає…
За чари розкоші на груди гарні
перлові шнури віша та янтарні,
з очей твоїх душа щоб не ясніла !
Ти сильна — духа сном, красою тіла.
Не думка в тілі тім, лиш серця страсть,
що умові проснутися не дасть.
Над скарбами й рабами — ти княгиня,
і в клітці золотій — сама рабиня !…

1886 р.,

За виданням «Уляна Кравченко. Вибрані твори», Державне видавництво  художньої літератури, К., 1958

Віра Агеєва про Уляну Кравченко

Нарешті знайшлася людина, яка читала «Хризантеми» Уляни Кравченко. Читачкою виявилась Віра Агеєва, авторка дослідження «Жіночий простір. Феміністичний дискурс українського модернізму».

далі — довгенька цитата з Агеєвої.

«Автобіографічна  повість Уляни Кравченко «Хризантеми» написана, здогадно, впродовж  1930-1938 років. Деяка перечуленість стилю, захоплення ірраціональною сиволікою, неоромантичне вивищення зосередженої на духовних, мистецьких осягах героїні, яка витворює довколо себе культ краси, музики, поезії, відмежовуючись від соціуму з його буденними клопотами й інтересами, — все це зближує «Хризантеми» з прозою Ольги Кобилянської. Пошукувана «femina nova» Уляни Кравченко — характер більш ідеалістичний, ніж у Кобринської, котрій найперш ідеться про рівність у суспільних стосунках.(…)

Доля героїні «Хризантем» — це, швидше, доля нешеренгової жінки, » сильної індивідуалістки», якій де в чому тим складніше виробити собі ідеали й принципи. Вона шукає зразків: » У стародавні часи було якось інакше. Жінка мала більше значення. Подекуди був матріярхат. Історія знає про амазонок, між ними була славна Пантеля. Поетеса, гарна Аспазія, творить неначе перший письменницький салон, у якому бувають Перикл, Софокл, Фідій (…)І знову прірва. Середньовіччя поневолює жінку, кривдить її, бачить у ній нездібність, розумову нижчість. Обрії вужчають… Аж ось з»являється героїня Жанна д’Арк, оця перша справжня націоналістка. Дочка Франції, терпіла для неї, щаслива ! Чому між цими жінками й пізнішими знову велика прірва ? Чи нема ні мудрих, ні здібних до боротьби ? Так не може бути! Реакція нищить поступ… Треба боротись за свою індивідуальність (…) Бачу нову жінку, «femina nova», що завершить цю зміну.»