Уляна Кравченко у Бібрці

Закінчивши 1881 року Львівську учительську семінарію, Уляна Кравченко одержала призначення на роботу в містечко Бібрку на Львівщині. Тут вони пропрацювала до грудня 1884 року.

Про цей період свого життя Уляна Кравченко написала нариси «Спогади вчительки» («Перший рік практики», «Із спогадів учительки». Писались «Спогади вчительки» для першого жіночого літературного альманаху «Перший вінок» , але надруковані в ньому не були . Як на мене, даремно . Хоча. можливо, тодішнім укладачкам видалось нецікавим друкувати нариси про буденні справи, і вони надали перевагу віршам Уляни Кравченко.

Про життя Уляни Кравченко у Бібрці можна прочитати у краєзнавчому дослідженні «Поетична надбібрянка»  на сайті Про Бібрку з любов’ю

Я тужила за поважними студіями

Прикро, мріючи про кар»єру артистки, наштовхнутись на заборону родичів, власне рідного дядька, який вважався главою родини.

«її дивні фантазії про правничі студії у Швайцарії або музичні у Відні цілком недоречні…Єдиний, останній для неї вихід — це вчительська семінарія» — вирішив дядько.

Юлія намагається примиритись з неминучим, відмовитись від своїх мрій.

«Дядько формаліст. Безапеляційно рішає про долю одиниці, коли вважає, що це корисне. Розумію: треба привикати до думки про семінарію, не бажати зірки з неба! правничі студії не для дівчини, артистки сходять на злу дорогу, а коли б я мала б бути лише учителькою музики, то краще вже стати народною вчителькою. Так каже дядько.»

Для родини навіть її навчання у вчительській семінарії — вже виклик, вже нечуване зухвальство! А дівчина пам»ятала паперовий «сніг уліті», і знала, що неможливе — можливо. Просто треба докласти трохи труду і фантазії, тоді сніжинки падатимуть над літнім квітником. І буде зовсім нехолодно.

Я знову і знову згадую той паперовий сніг, і думаю собі, що  можна нарвати сніжинок з паперу, але чи буде це справжнім снігом? Ерзац. Чи варто людині,  якщо немає справжнього, задовольнятись імітацією? Навіщо було йти у вчительки, коли хотіла — в артистки?

Але — пішла у вчительки. Так і йшло далі її життя.  Заміжжя — без кохання, робота — яка трапилась,  творчість — на фоні «Шмуль прийшов по гроші». У Лесі Українки теж виникали ситуації  «Шмуль прийшов по гроші», але мала вона коханого чоловіка і родичів-однодумців.  Могла заробляти власною творчістю і жила в країні, вільнішій для жінок. У Марії Башкирцевої взагалі не виникало питання «Шмуля і грошей», бо вона жила в достатку від самого народження.

Зате  останні дві мисткині померли молодими. А Уляна Кравченко дожила майже  до 90-років. Померла в своїй постелі, що було рідкістю для українських письменників у середині двадцятого сторіччя. І видається мені, не таким вже й поганим рішенням було вибрати паперовий сніг, якщо немає справжнього.

 

Іронія полягає у тому…

Історик Ярослав Грицак у статті «Що нам робити зі своєю власною історією?» наводить кілька фактів з останніх років життя Уляни Кравченко.

У червні 1940 р. син відомого українського поета Івана Франка, депутат Верховної Ради Української РСР Петро Франко написав листа до обласного Відділу забезпечення. У цьому листі він просив місцеву совєцьку владу допомогти престарілій українській письменниці Уляні Кравченко, „що завжди була щирою приятелькою Івана Франка та цілої нашої сім’ї”. Через два з половиною роки, у грудні 1942 р. лист такого ж змісту був написаний від Літературно-Мистецького Клюбу, котрий діяв під час німецької окупації. Лист підтверджував, що найстаріша українська письменниця зламала ногу і прикована до ліжка. Автор листа просив надати допомогу дочці письменниці, котра є при ній секретаркою. Після закінчення війни, ще через три роки, справу хворої письменниці порушило Towarzystwo Przyjaciol Zolnierza Polskiego у Перемишлі у листі до влади відновленої Польщі. У ньому підтверджувалося, що під час німецької окупації Уляна Кравченко залишалася польською патріоткою. І що вона тим більше потребує допомоги, бо її син, Єжи Немєнтовський, загинув у 1919 р. героїчною смертю „w walce z banda ukrainska».

Іронія полягає у тому, що усі ці 6 років, коли писалися три листи до трьох різних влад, Уляна Кравченко безвиїзно проживала у Перемишлі і більшість часу була прикована до ліжка. У її поведінці не було нічого такого, що могло б давати підстави говорити про її особливу совєцьку, німецьку чи польську лояльність.

http://www.ji-magazine.lviv.ua/seminary/2002/krstil-111/krstil-1lyst.htm